cinematographua (cinematographua) wrote,
cinematographua
cinematographua

Коли буде Українське киновиробництво?

Доволі часто відбуваються діспути на тему : Чому серіали та фильми не знімають для українців та для українців?
Ось думка, не моя але певно реалістична. Написано українською, щоб українці мали змогу читати та розуміти жорстку правду життя.





Більшість російських серіалів із українських ефірів треба зняти. Про це вже кілька місяців кажуть і пишуть усюди, від «Телекритики» до соціальних мереж. Радикальні кроки вже робляться - прикладом тут є ініціатива каналу «1+1». Та коли йдеться про наступний, не менш логічний крок - чим замінити у звільнених слотах «десантуру» з «братанами», всі гравці телевізійного ринку або чесно мовчать, або починають розводитися на відсторонені теми.

Втім, рано чи пізно доведеться відповідати на запитання про те, коли в ефірах з'являться телевізійні серіали українського виробництва, наповнені актуальним українським змістом. Відповідь є - ніколи. Аби не травмувати аудиторію, можна послабити удар, пообіцявши: ну, десь

так років через десять. Проте це все одно означатиме «ніколи». Адже питання певною міро тотожне найактуальнішому нині: «Коли Володимир Путін залишить Україну в спокої?». Реалісти визнають: коли помре. Тобто, десь через ті самі десять років, як не більше. І то не факт, що Путін перед тим не передасть «українську проблему» комусь у спадок.

Проблема не в тому, що українські продакшн-студії не хочуть або не можуть створити конкурентного продукту. Здатного поступово замістити ворожий російський, що розкладає певну глядацьку аудиторію. Навпаки, вимагати негайної переорієнтації від виробників - усе одно що вимагати від промислових підприємств переорієнтовуватися в умовах, коли попиту на їхню продукцію не створюють самі споживачі. Собі у збиток вони не працюватимуть, або ж вимагатимуть постійних прижиттєвих дотацій. Виробництво інтелектуального продукту, яким є не лише серіали, а й книги, популярна музика, друкована преса тощо, потребує споживача так само, як виробництво, вибачте за порівняння, сухої ковбаси, твердого сиру або тракторних болтів.

Згадайте недавній локальний скандал довкола призначення медіамагната Бориса Ложкіна головою Адміністрації Президента. Пан Ложкін у програмі «Вечір з Миколою Княжицьким» заявляв, що «Україномовна преса в Україні невигідна», маючи на увазі насамперед комерційний бік справи, а не контент. Свідома, патріотично налаштована публіка негайно записала його в українофоби та зрадники. Хоча пан Ложкін лише констатував факт: українці не готові, або не хочуть, або - те й інше відразу, активно купувати україномовну пресу в мережах роздрібної торгівлі й передплачувати її на пошті.

Питання дуже просте: хіба наше небажання платити гроші за газету чи журнал, виконані українському мовою - це провина Бориса Ложкіна?

З серіалами історія аналогічна. Наприклад, згаданий вище та шанований мною Микола Княжицький у Facebook найактивніше виступає за виробництво українських серіалів і показ їх в ефірі українських телеканалів. Але підпорядкований йому канал «Еспресо TV» з різних причин не має в планах стати піонером українського серіального виробництва. Хоча, здавалося б, у чому проблема: знайти гроші, зібрати команду, розробити проекти, втілити їх і дати в ефір. Благо, ефір свій. Тобто, пан Княжицький закликає колег робити те, що сам із, знову ж таки, різних причин робити не готовий.

Пропоную змоделювати ситуацію, в якій усі, хто готовий створювати серіали в Україні, зважатимуть на невтішний для патріотичної публіки висновок досвідченого Бориса Ложкіна. Мета маленького експерименту - показати, як працює телевізійне виробництво. І чому найближчим часом потреба українців у телевізійному видовищі для внутрішнього користування не реалізується. Навіть якщо знімати кіно нібито запотребуванішою російською мовою.

Отже, протягом короткого часу російську «Десантуру» на український аналог не замінити з суто технічних причин. Нема готового контенту. Навіть міні-серіал (4 серії) треба розробити, запустити, зняти, а ще є постпродакшн. По-хорошому це займе від дев'яти місяців до одного року. Бажання тих, хто вимагає свого продукту «тут і тепер», реалізувати фізично неможливо. Навіть проект «Стіна Коломойського» розрахований у кращому разі на шість місяців. Завтра або, як варіант, до кінця цього тижня вона між кордонами не стоятиме. Телевиробництво, панове, не менш складний і тривалий процес. Якщо це не реаліті-шоу, котре знімається з коліс...

Навіть розуміючи це, варто знати: російська мова не означає автоматично капіталізації готового продукту навіть у далекій перспективі. Розкрию страшну й прикру для багатьох таємницю: в Україні телевізійний серіал - це товар, котрий треба продати. Навіть якщо кіно зроблять на замовлення певного каналу, все одно витрати складуть від кількох до кількох десятків мільйонів. Не гривень. Показ у прайм-таймі та відповідні розцінки на рекламу в більшості випадків не окуплять виробництва. Навіть високий рейтинг не принесе живої копійки, якщо серіал не продати комусь, аби вийти хоча б у нуль.

І тут починається головна проблема. Єдиний ринок, на який можна продати кіно, зроблене в Україні - російський.

Звісно, українські продакшн-студії продають формати, тут не зайвим буде згадати успіх «Нюхача», «Метеликів» та інших проектів виробництва Film.ua на Заході. Але при цьому варто зазначити: поки що всі зовнішні ринки, крім російського, для українських виробників телекіно, на жаль, лише допоміжні.

Чи буде навпаки? Бог його знає. Адже поки нема відповіді на питання століття - чому в Україні неможливо успішно продати історію, або навіть кілька, котра б напряму стосувалася саме України? Нехай мелодраму чи детектив створять російською. Нехай задіють зірковий акторський склад та найкращого, найпрофесійнішого режисера. Нехай застосують найновіші креативні технології у виробництві. То все, не зовсім грубо кажучи, дверцята до цікавого місця. Бо якщо дія серіалу відбувається в Києві, Харкові чи Львові, і назви цих та інших українських міст звучать, навіть не впливаючи на сюжет, продати в Росію інтелектуальний продукт найвищої якості нереально.

Це означає втрату мільйонів доларів. Виробництво просто не окупиться. Навіть створюючи телекіно на замовлення певного українського каналу, продакшн-студія не окупить витрат. Повертаємося до того, з чого почали: працювати доведеться собі на збиток.

Створення такого продукту не може бути дотаційним, інакше рано чи пізно це розбестить виробника й позначиться на якості роботи. Вкладені кошти хочеться повернути. Це можливо лише в умовах розвиненої індустрії. Заточеної, наголошую, на те ж саме, що й індустрії США, Франції, Туреччини, Польщі, навіть Росії.

Американці хочуть дивитися серіали про американців. І платять за це гроші. «Поліція Майамі» - це поліція, яка ловить злочинців у місті Майамі, штат Флорида. Користуючись чинним законодавством своєї країни та обчислюючи ціни в доларах. Герої польських серіалів діють на польській натурі, в польських інтер'єрах, місце дії називається Варшава чи ще якось, допомагаючи ідентифікувати Польщу, а герої розраховуються злотими. Дійові особи сучасних турецьких серіалів - турки. Все це та інше легко продається в світі, в тому числі в Україні.

Натомість для українського виробника - фінансова катастрофа, якщо герої живуть у Києві, Харкові чи Львові. Їздять на машинах з українськими номерами. Та розраховуються гривнями.

Складається враження: якщо за рік з'являться пропозиції знімати фільми чи серіали на щедрому матеріалі 2014 року - Майдан, окупація Криму, війна на Донбасі, - їх буде відхилено. Причина: таку історію точно не продаси на російські канали.

У мене є свіжий приклад, не пов'язаний із кіно й телебаченням. Запропонував видавцям написати російською мовою бойовик про те, як український герой успішно поборює терористів на Донбасі, звільняючи заручників. Її не схвалили. Причина - в Росії такої книги не читатимуть. А видавництво продає книги на ринок сусідньої держави.

Виглядає, питомий та актуальний український контент не потрібен в Україні не лише українською, як каже Борис Ложкін. Російська мова теж не врятує, якщо історія відбувається в Україні й ми впізнаємо наше сьогодення. Не кажучи вже про історію.

Ось чому заклики до кіновиробників ставати альтруїстами, шукати інші ринки замість російського й, найважливіше, дружно дбати про розвиток ринку українського доречні, правильні, логічні. Та доки музику в наших телевізійників та продакшнів замовлятимуть лише російські телеканали, все це далі гасел не піде.

Захід має відкрити свої ринки не лише для наших матеріальних товарів, а й для інтелектуальних.

Андрій Кокотюха (отсель)

Tags: украинский сериал, украинское кино
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • "Никто" - Тарантино на минималках

    Чем вам запомнились фильмы Тарантино? Интересные диалоги, куча трупов и море крови. Если вам такое нравится, то новинка кинопроката вам…

  • Отзывы о Clubhouse, или что нужно доработать

    На днях протестил новую социальную сеть Clubhouse. Сеть для тех кто любит ушами :) и любит поговорить. Причем первых больше чем вторых. Если…

  • Monster Hunter или Твою мать драконы

    Наконец-то в кинотеатры выпустили достойный фильм. С этими карантинными переносами почти нечего смотреть на большом экране. А вот в IMAX…

promo cinematographua декабрь 29, 2016 19:15 122
Buy for 100 tokens
Что смотрят Блогеры ЖЖ? Это новый проект который поможет блогерам Живого Журнала поделиться своими предпочтениями или дать советы по просмотру Кинофильмов или Телесериалов. Возможно вы найдете друзей с такими же кино пристрастиями. Время от времени мы будем создавать список самых популярных…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments